Виконавче провадження судових рішень

ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

За одну з головних засад судочинства Конституцiя України визнає обов’язковiсть рiшень суду. Ця норма означає, що судовi рiшення, якi набрали законної сили, є обов’язковими до виконання для всiх органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових осiб, для об’єднань громадян та iнших юридичних осiб i громадян. Тобто сторона, що програла справу, вiдразу пiсля того, як судове рiшення набрало законної сили, мусить виконати його добровiльно. Проте на практицi часто все вiдбувається не так, як ми того бажаємо. Боржник не тiльки не квапиться виконувати рiшення суду, а й активно протидiє сторонi, яка виграла судовий процес. У такому разi судове рiшення пiдлягає примусовому виконанню. Як відомо, розбудова правової держави залежить від ефективності роботи всіх гілок влади, зокрема судової, реформування якої – лише вимога часу. Однак це реформування не дасть бажаного результату, якщо не буде забезпечено виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", цей Закон визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню, у разі їх невиконання боржником (боржниками) у добровільному порядку.

Виконавче провадження є заключною стадією не тільки цивільного процесу або господарського процесу – щодо виконання судових рішень, але і кримінального (кримінально-виправного) – в частині майнових стягнень та конфіскації майна згідно з вироком суду, адміністративного – щодо стягнення штрафів та конфіскації предметів, визначених у постанові, а також інших законів, за якими на органи державної виконавчої служби покладено виконання визначених цими законами рішень відповідних органів (посадових осіб), тощо.

Відповідно до Закону України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV (далі – Закону) виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Так, Закон України "Про державну виконавчу службу" зазначає, що примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі – держвиконавці).

Виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України "Про виконавче провадження", спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів (відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Законом України "Про державну виконавчу службу" визначено, що примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби.

Насамперед, треба зазначити, що виконанню пiдлягають лише тi рiшення, постанови та ухвали судiв, котрi набрали законної сили. Проілюструвати сказане можна, наприклад, на господарському процесі, зокрема, розглянувши випадки, коли господарськi суди ухвалюють вказанi процесуальнi документи й коли цi документи набирають законної сили.

На вiдмiну вiд рiшень, постанови набирають законної сили в день їх прийняття. Отже, до виконання постанови можна братися негайно пiсля її ухвалення – за умови, що сторона процесу (чи її уповноважений представник) одержала вiдповiдний наказ господарського суду. Ухвалу приймають у тому разi, якщо господарського спору не розв’язують по сутi (вiдкладають розгляд справи, зупиняють чи припиняють

провадження в справi, залишають позов без розгляду тощо) або якщо господарський суд винiс рiшення про вчинення певних процесуальних дiй (призначення судової експертизи, накладення арешту на майно тощо). Ухвали, так само як постанови, пiдлягають негайному виконанню.

Не менш важливою є інформація про те, коли стають чинними рiшення загальних судiв. Рiшення загального суду, якщо його не оскаржили, набирає законної сили по закiнченнi термiну, вiдведеного на апеляцiйне оскарження (як правило, це один мiсяць). У деяких випадках рiшення суду може пiдлягати невiдкладному виконанню пiсля прийняття. В такому разi в текстi цього рiшення роблять вiдповiдну вказiвку. Рiшення, якi не пiдлягають апеляцiйному оскарженню, вважають чинними вiдразу пiсля їх оголошення. Рiшення або ухвали, прийнятi в загальному судi апеляцiйної чи касацiйної iнстанцiї, набирають законної сили пiсля їх ухвалення. З огляду на викладене можна резюмувати, що держвиконавець зобов'язаний неупереджено, своєчасно та повно вчиняти виконавчі дії.

Найрозповсюдженішими виконавчими документами є виконавчі листи - це письмові документи установленого зразка (за формою і змістом), що видаються загальними судами і зобов'язують боржників, інших юридичних та фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду чи іншого органу вирішення спорів, а також сприяти державним виконавцям у примусовому виконанні рішення.

Для виконавчих листів встановлено три форми, які мають однакову юридичну силу на всій території України.

Форма № 1 передбачена для виконавчих листів, які видаються у цивільних справах на тривалий період виконання (стягнення аліментів або відшкодування шкоди, стягнення за цивільними справами значних сум, які не можуть бути стягнені шляхом одноразової реалізації майна боржника тощо).

Форма № 2 передбачена для виконавчих листів, які видаються у кримінальних справах, розрахованих на тривалий період виконання (стягнення значних сум, які не можуть бути стягнені шляхом одноразового звернення стягнення на майно боржника, стягнення із засуджених періодичних платежів тощо).

Форма № 3 передбачена для виконавчих листів як з кримінальних, так і з цивільних справ, розрахованих на однократне виконання (конфіскація майна, рішення про виселення), і в інших випадках, коли видача виконавчого листа такої форми буде визнана доцільною судом, який розглядає справу.

Виконавчі листи видаються для виконання:

 а) рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, а також вироків, ухвал і постанов у кримінальних справах в частині майнових стягнень;

б) мирових угод, затверджених судом;

в) рішень товариських судів;

г) рішень третейських судів у цивільних справах громадян;

д) рішень іноземних судів і арбітражів, якщо вони визнані і допущені для виконання на території України у встановленому законодавством порядку.

Бланки виконавчих листів виготовляються централізовано за встановленим законом змістом. Виконавчий лист виписується канцелярією суду, підписується суддею і секретарем з прикладенням печатки суду. Виконавчі листи не видаються для виконання рішень про визнання, зміну та припинення правовідносин. Копія таких рішень є підставою для їх реалізації компетентними державними органами шляхом реєстрації правового становища громадянина та його майна (видача свідоцтва про право власності на будинок, свідоцтва про розірвання шлюбу (рагс) та інші). У справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справах окремого провадження замість виконавчого листа видається копія рішення суду. Але у справах про стягнення недоїмок з податкових і неподаткових платежів видається виконавчий лист.

Виконавчий лист видається не пізніше наступного дня після набрання рішенням, ухвалою, постановою законної сили, а в справах, у яких рішення підлягає негайному виконанню, — в день його постановленім.

У справах про стягнення аліментів, у разі виплати допомоги на неповнолітніх дітей у період розшуку їх батьків, суддя на підставі подання судового виконавця про заборгованість з аліментів, що склалася, виносить ухвалу про видачу виконавчого листа на стягнення з боржника сум виплаченої допомоги з нарахуванням встановлених законодавством десяти процентів на ці суми.

За заявою органів внутрішніх справ суддя виносить ухвалу пр видачу виконавчого листа на стягнення з боржника витрат із його розшуку.

За кожним рішенням суд, який його постановив, видає один виконавчий лист. Декілька виконавчих листів видаються на вимогу стягувача для виконання рішення в різних місцях, а також за кожним окремим присудженням чи коли рішення постановлене на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів. У кожному виконавчому листі точно зазначається, яку частину рішення згаданим листом треба виконати.

При виконанні рішення про відшкодування заподіяної шкоди, якщо майно боржника виявилося недостатнім, з метою повного стягнення має бути виписаний другий виконавчий лист для звернення стягнення на зарплату чи інший заробіток боржника за місцем роботи чи відбування покарання.

Виконавчі документи, що стосуються відшкодування шкоди, завданої злочином, мають певні особливості. У справах, з яких шкода завдана різними видами злочинів, виконавчі листи виписуються

окремо — на суми відшкодування шкоди від крадіжок і на суми відшкодування шкоди, заподіяної іншими злочинами.

За заявою стягувача може бути видано кілька виконавчих листів за кількістю боржників для виконання вироку або рішення, які передбачають їх солідарну матеріальну відповідальність. У кожному виконавчому листі обов'язково зазначається сума стягнення і перелічуються всі боржники з вказівкою на їх солідарну відповідальність.

Якщо рішенням задоволені різнотипні вимоги, то за кожною з них виписується окремий виконавчий лист, наприклад, один лист про передачу грошей кредитору і другий — про стягнення з боржника судових витрат у доход держави.

У разі втрати оригіналу виконавчого листа, суд, який постановив рішення за заявою стягувача може видати дублікат. Така заява розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх неявка не перешкоджає вирішенню питання про видачу дубліката. Про наслідки розгляду заяви суд постановляє ухвалу, на яку може бути подано скаргу, внесено окреме подання прокурором (ст. 353 ЦПК).

Виконавчими документами є також виконавчі написи нотаріусів, які є одночасно і підставами для судового виконання (п. 7 ст. З Закону «Про виконавче провадження»).

Виконавчі написи нотаріуса вчиняються на оригіналі документів, що встановлюють заборгованість, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

Коли стягнення необхідно провести по частинах, у відповідності з борговим документом, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника. Але в таких випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначається, за який строк і які суми стягнуто, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

 Виконавчий напис нотаріуса вчиняється в разі несплати чека на прохання чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком, за місцем знаходження платника при наявності його напису про те, що чек був пред'явлений для оплати із зазначенням для пред'явлення, але не був оплачений.

Нотаріальний напис за змістом повинен відповідати ст. 89 Закону України «Про нотаріат» і п. 167 Інструкції МЮ України «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Виконавчий напис вчиняться в день звернення заінтересованої особи до нотаріуса в її присутності і набуває властивостей здатності до реалізації з часу його вчинення. В цей же день напис може бути пред'явлений для примусового виконання.

Виконавчий напис, який не поміщається на борговому документі, може бути продовжений або викладений повністю на прикріпленому аркуші паперу, який з борговим документом прошнуровується і пронумеровується, кількість аркушів завіряється підписом нотаріуса з прикладенням печатки. Виконавчий напис буде мати юридичну силу виконавчого документа також тоді, коли при його вчиненні була допущена підклейка аркуша паперу з прикладенням печатки, і частина відтиску знаходиться на приклеєному аркуші.

Статтею 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлені обов'язкові вимоги до змісту постанови зокрема, вона має містити:

найменування органу чи службової особи, які винесли постанову;

дату розгляду справи;

відомості про особу, щодо якої розглядалася справа;

зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Якщо одночасно з накладенням адміністративного стягнення вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, яка підлягає стягненню, то в постанові зазначається її розмір, порядок і строк відшкодування. В постанові зазначається також про вирішення питання, про вилучені речі і документи, а також вказівка про порядок і термін її оскарження. Постанова колегіального органу матиме силу виконавчого документа, коли вона прийнята простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні, підписана головуючим на засіданні і секретарем цього органу. Постанова службової особи підписується такою особою.

Виконання судових рішень – завершальна стадія судочинства – вважається слабкою ланкою механізму захисту прав громадян та юридичних осіб. Можна навіть сказати, що ситуація з виконанням

рішень суду в останній час в Україні досягла критичної межі, адже їх масове невиконання стало тенденцією, яка набирає загрозливого характеру. Однією з причин такого становища можна визнати недостатне врегулювання механізму своєчасного, правильного і повного виконання судових рішень.

Всі рішення, ухвали, постанови, які виносяться ім’ям України, повинні виконуватися, інакше підриватиметься довіра навіть не до судів і правоохоронних органів, а до держави загалом, втрачатиметься весь сенс діяльності судової влади.

Відповідно до статті 121 Конституції  України  однією з головних функцій прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді. Згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України здійснює функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді. Завдання, підстави і форми такого представництва визначені у ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”. Таким чином, органи прокуратури при виконанні судових рішень за позовами прокурорів є учасниками виконавчого провадження і повинні контролювати виконання таких рішень, застосовуючи при цьому права, передбачені ст. 11-1 Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 11-1 Закону сторони та інші учасники виконавчого провадження (до яких належить прокурор) мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, зокрема при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.

За змістом ч. 2 ст. 36-1 ЗУ “Про прокуратуру”, яка відповідає рішенню Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99, прокурор має право ініціювати відкриття виконавчого провадження на захист прав і свобод громадянина, якщо той за станом здоров’я чи з інших поважних причин не може реалізувати своє право

на примусове виконання судового рішення. Щодо захисту інтересів держави прокурор звертається (на підставі виконавчого документа) до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження, якщо орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, на користь якого винесено рішення за позовом прокурора, не звертається до суду з проханням про видачу виконавчого документа або з будь-яких причин не пред’являє його державному виконавцю для примусового виконання.

Прокурорський нагляд є опосередкованим. Прокуратура не є „активним гравцем” у забезпеченні нагляду за законністю виконавчого провадження, позаяк контроль за законністю виконавчого провадження здійснюють лише Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби (а Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі – через відповідні відділи державної виконавчої служби). Таким чином, забороняється пряме втручання інших державних або недержавних органів та їх посадових осіб у виконавче провадження.

Скарги на невиконання рішень суду посадовими особами підприємств, організацій, установ (лист Генеральної прокуратури України від 10 вересня 2003 р.) необхідно розглядати на загальних підставах згідно зі ст. 12 Закону України “Про прокуратуру” та Законом України “Про звернення громадян”. Крім того, слід мати на увазі, що коли у зверненні вказується на вчинення злочинів державними виконавцями чи іншими посадовими особами органів державної виконавчої служби, підприємств або установ та організацій, прокурорська перевірка повинна проводитись у повному обсязі згідно з вимогами ст. 97 КПК України з відібранням пояснень та витребуванням відповідних документів. У разі ж невиконання службовими особами законних вимог прокурора мають застосовуватись норми ст. 185-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КПК, прокурорам необхідно порушувати кримінальні справи і направляти їх за підслідністю. А у разі відмови в порушенні кримінальної справи, слід максимально застосовувати вимоги ст. 99 КПК про повідомлення уповноваженого органу для вжиття заходів дисциплінарного впливу або передачу матеріалів для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення.

Таким чином, метою діяльності прокурора у виконавчому провадженні є всемірне утвердження верховенства права, зміцнення порядку примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, а завданням – вжиття заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав стягувача і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці правопорушення.